Професор Савостьянов Олександр Олександрович

Модератор: Музєєч

Відповісти
Аватар користувача
admin
Адміністратор сайту
Повідомлень: 388
З нами з: Сер жовтня 24, 2018 7:41 am
Контактна інформація:

Професор Савостьянов Олександр Олександрович

Повідомлення: # 57Повідомлення admin
Вів листопада 06, 2018 9:51 pm

Зображення

Савостьянов Олександр Олександрович
(1871-1947)
Почесний громадянин міста Гайсина,
один із засновників ВНМУ імені Миколи Івановича Пирогова
та перший завідувач кафедри медичної біології ВНМУ імені Миколи Івановича Пирогова

«У літературі написання його прізвища, і ініціалів наводиться в двох варіантах: Савостьянов — Севастьянов і Олександрович — Андрійович. Вважаємо, що мова йде про одну особу — Олександра Олександровича Савостьянова (1871-1947), Гайсинського повітового ватажка дворянства Подільської губ.
1913 р до 1917 р - голова земської управи Гайсина.
У 1928 р викладач Вінницького сільськогосподарського технікуму, потім професор Вінницького медичного інституту.
Довіру німців до нього було викликано тим, підчас окупації, що його дружина Алла Степанівна (1881-1974) була з фольксдойче (ур. Гофф). Після Другої світової війни жив у Парижі, похований на кладовищі в Сент-Женев'єв-де-Буа. ».
Народився О.О. Савостьянов 13 жовтня 1871 року в місті Одеса. Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету Св. Володимира 1895 року, Новоолександрівський інститут сільського господарства та лісництва (1898, Польша), в якому працював упродовж 1898-1902 років

Зображення

Палац Чарторийський у Пулавах — тут уродовж 1869-1914 розміщувався Новоолександрівський інститут

Протягом 1899-1901 років перебував у закордонному відрядженні у вищих навчальних закладах Берліна та Мюнхена. Згодом вдосконалював свої знання в науково-дослідних інститутах Голандії, випробовував на практиці навики господарювання у Всесвітньо відомих лабораторіях Італії, Австрії та інших європейських країн.


На початку 20 століття О.О. Савостьянов був предводителем гайсинського повітового дворянства. Під час його роботи на посаді голови Гайсинської повітової земельної управи (1910-1917) було відкрито лікарню для поранених. Він підтримував нужденних, організував будівництво та ремонт міських споруд. З приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського та створення ним Української держави О.О. Савостьянов працював уповноваженим в різних державних органах, зокрема, старостою Гайсинського повіту, очолював Подільський губернський продовольчий комітет.

Зображення

Будинок у місті Гайсині, в якому мешкав О.О. Савостьянов з родиною.

Зображення

Лист О.О. Савостьянова до генерал-губернатора Подільської губерніії О.М. Ігнатьєва (1911)
(Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського Ф.-87 спр. 517, арк. 23)


Зображення

З 1921 р. 0. 0. Савостьянов працював у фармацевтичпому технікумі, де викладав ботаніку та систематпку рослин, також - в інституті соціального виховання, Вищій комуністичній сільськогосподарській школі, завідувачем ботанічної секції Вінницької філії
вченого сільськогосцодарського комітету Наркомзему України, згодом - заступником завідувача агроиомічиого відділу Вінницького відділу Цукротресту. Був членом бюро секції наукових працівників міста, активним учасником спілки
працівників освіти «Робос».

О. О. Савостьяпов працював науковим консультантом Кабінету виучування Поділля, Вінницького цукротресту, Вінницького лісової дослідної станції, дослідної станції лікарських рослин у Проскурові (нині Хмельницький) та ін. наукових установ. Був учасником Всеукраїнських та Всесоюзних конференцій, з’їздів з питань краєзнавства, ботаніки, цукровиробництва.

Зображення

Газета "Більшовицька правда" 29 березня 1941 рік

У 1926 році О.О. Савостьянову було присвоєно звання професора.

У 1925 р. побачила світ монографія О. О. Савостьянова «Дика
рослинність Поділля». Науковець заклав перші експериментальні ділянки для вивчення рослинності вздовж дороги Вінниця-Сабарів та зробив їх детальний опис. Вивчаючи рослинність північних
околиць Вінниці, помітив ії схожість з флорою Полісся. Пізніше за такими ділянками закріпилася назва «Лісостепові Полісся». Тут науковець вперше на Поділлі знайшов на описав товстянку звичайну - рідкісну комахоїдну рослину, що зустрічається переважно на півночі України.

Зображення

Товстянка звичайна була занесена до Червоної книги України.


Науковцями були досліджені видовий склад флори мохів, їх екологічні, біоценотичні та географічні особливості. Серед зібраних видів дванадцять раніше були не відомі для України, один — СРСР. Всі матеріали цих багаторічних досліджень зберігалися в ботанічному кабінеті Вінницького медичного інституту.

Зображення

О.О. Савостьянов 1939 рік

Зображення

Під час нацистської окупації О. О. Савостьянов — завідувач кафедри біології Вінницького медичного інституту
(1942 -1943 рр.).

Зображення

Камера в підвалі родинного дому О. О. Савостьянова
«... чутки, що ходили в місті Гайсині, про таємні поховання, про його родинний дім, що там проводятся питки ЧК і НКВД. Зважився перевірити О. О. Савостьянов, який мав старі зв’язки колишнього голови міської управи м. Гайсин. Він ініціював створення спеціальної міської комісії, але коли прибув в рідне місто Гайсин 1939 році, і побачивше все на власні очі, не почав випробовувати найжорстокішу мстивість ЧК і НКВД...»
Зображення

Німецький офіцер біля тіл жертв НКВД, 1943 рік

[В газете «Вiнницькi вiстi» от 5 августа, 1943 г. була інформація про збір коштів на пам’ятник жертвам рядянських репрессій. В липні-вересні 1943 р. майже в кожному номері цієї газети друкувалось матеріали про хід розкопок могил жертв НКВД 1937-1939 років (I, стр. 532).]

Зображення

Монумент жертвам сталінського терору 1937–1938 років у Вінниці.

До складу комісії входили: О. О. Савостьянов, доцент Д. Дорошенко, колишній начальник. Департамент судової медицини Вінницького медичного інституту
[такого керівника, згідно з розділом історії відділу на веб-сайті Вінницького національного медичного університету ім. Н. І. Пирогова там не було; В. Я. Куликов називає його не Д., а Семен Архипович, с. 224 - Н. К.]
, д-р О. Клон, керівник кримінального розслідування міста (?), Аполлон Трембочевський, головний редактор місцевої газети М. Сибірський, Мамонтов і два священики ".
[Про І. М. Малінін і розкопки - у моїй роботі "Вінниця бореться з брехнею невдалих диктатур" Н. К.

Ось що пише сам я М. Малинін про О. О. Севастьянов:
"Великий кабінет бургомістра міста Вінниці. Проф. О. О. Севастьянов. Почесний, з сірою бородою, в окулярах, професор ретельно дивиться на розмову з ним. Ні заявник, ні один відвідувач не залишають без належної поради та ласкавих порад у складному середовищі німецької окупації та військових подій. Спокійний, врівноважений голос, витримані манери і повна коректність з усіма людьми різних соціальних рангів, службових положень і станів дають можливість бути спокійним кожній з них після бесіди з людиною, моральний авторитет якого серед враженої військовими подіями населення абсолютно непохитний.

Тільки ті, хто має честь і совість за межами будь-якого впливу, крім будь-яких подій, можуть отримати такий авторитет. Це людина від Бога, яка виконує обов’язки перед Батьківщиною і жителі міста переконалися незабаром після німецької окупації.

1941 році, після захоплення німцями міста професорові Савостьянові, як голові міської адміністрації, було запропоновано скласти список заручників. Після його відмови виконати це розпорядження йому погрожували суворі покарання в гестапо, тоді у відповідь він запропонував себе як заручника, від якого німці "люб'язно" відмовилися. У міському управлінні, з обуренням передавши цей категоричний наказ, він запропонував скласти добровільний список з членів міського управління і знову знову поставив на перше місце своє ім'я. Німецьке командування, переконавшись у непримиренності професора Савостьянова, відмовилося прийняти цей список.

Зображення

Фото з книги: Загородній І. Ставка Гитлера "Вервольф" в пространстве и времени. 2008 рік
Крайній ліворуч Савостьянов О. О., Бугомістр

І з того часу такі вимоги до міської адміністрації не подавали. Про вчинок свого голови незабаром дізналося все населення міста Вінниці і округу. «(Цит. За М. Ю. Сорокіної, стор. 187).

М. Ю. Сорокіна зазначає позитивне в діяльності проф. А. А. Севастьянова — бургомістра:
«Так, зокрема, він зіграв важливу роль в житті відомого біохіміка Володимира Павловича Скіпского (1913-1984), мобілізованого в Червону армію і потім потрапив до німецького полону. Завдяки допомозі Савостьянова він був звільнений у Вінниці і надалі поїхав в США, де спеціалізувався з ракових пухлин. »
М. Селешко [Михайло Селешко — Вінниця. Спомини перекладача комісії дослідів злочинів НКВД в 1937-1938. - Фундація ім. О. Ольжича. - Нью-Йорк-Торонто-Лондон-Сідней, 1991. В интернете: Seleshko M. Vinnytsya. spomyny perekladacha komisiyi doslidiv zlochyniv NKVD v 1937-1938 rr. - ] відмічає:
Севастьянов, старый профессор, который бывал в прежние времена и в Америке и в Европе, он говорил на различных языках.» Напомним, что проф. А. А. Севастьянову было к моменту начала оккупации 70 лет, так что «старый профессор» - отражение реальности.

Доктор В. Я. Куликов детально пише про проф. А. А. Севастьянов:
"Севастьянов - розумна людина. Німці відомі йому навіть з часу доцезарських часів. Він знає, що означає «Sturm und Drang nach Osten». Він слов'янин. Він є найвищою людиною нашого часу і прекрасно розуміє політику. Він має багатий життєвий досвід. Він бачив багато людей! Він багато разів був за кордоном. Він вільно володіє французькою мовою та вільно володіє німецькою мовою. Він вміє спілкуватися з людьми різного роду і класів, вміє слухати співрозмовників та слухати відвідувачів. Він володіє методами і тактом, які необхідні для служіння суспільству. Його в Вінниці ні з ним не можна порівняти? Ні з ким! Це не звичайно, але він, видатна особистість. Його "Судіти по його вчинках"

Севастьянов вмів вислуховувати відвідувачів. Його терпіння та витривалість були дивовижними. У Вінниці не було Віннічан, який міг би сказати, що він знає випадок, коли Севастьянов спалахнув або підвищував свій голос. Його контакти та особливості відносин з Вінничанами та окупантами були повчальними. "Севастьян серед них був схожий на Гулівера серед ліліпутів "
Після другої страти євреїв (16 квітня 1942 р.),
"... Севастьянов намагався здійснити самогубство", як повідомляє В. Я. Куликову інженер Морозов. "Ось що чув доктор Куликову і від Шурина Севастьянова, доктора Гофи, який провів два дні в квартирі з "головою міста" (Севастьяновим ), який втратив "розсудок" і залишався в пригніченому стані.


"У діжках я ховалася рідко - частіше у каструлях"
Лідія Іванівна Постоловська жертвувала життям, своїм і своїх рідних, заради них - 69 дітей із вінницького дитячого будинку №2. Коли панували гестапівці, важко вижити було й дорослим.
"Дітей Постоловської" доля розкидала по світу. Але у Вінниці живе Галина Олександрівна Соловйова. У дитбудинку, за її словами, вона тоді була найменшою - 3 роки. Як згадує Галина Олександрівна, всі єврейські діти були трохи ізольовані, їх мастили зеленкою, ніби вони хворі, замотували у хустки... "На все життя залишилися у пам'яті величезні діжки у коморі. Ми в них ховалися. Правда, я частіше залазила у каструлю... Ніби маленький фрагмент із дитячої пам'яті, та тільки забути його ніколи не зможу". "Мы жили жизнью, полной напряженности, опасности и страха, так как знали, что если бы кто из наших воспитанников попался, или немцы узнали, что у нас скрываются евреи, то суд и расправа над нами были бы короткие - нас бы истребили поголовно... " - А діти ж були одягнені і нагодовані, "поправились и пополнели", як писала сама Постоловська, - зауважує Фаїна Винокурова. - За рахунок чого? Це одяг розстріляних євреїв, є документи про те, що за наказом Савостьянова, дитбудинок отримав цей одяг. Бургомістр знав, що там діється і чим міг, тим допомагав дітям. Можливо, він став іншим, бо був уже 43-й рік. А можливо, були певні сподівання на початку приходу нацистів, адже його дружина Алла Гоф - фольксдойч, начебто мала німецьке походження. Але її ж брат працював з підпіллям, до нього приходили зв'язкові із Іллінецьких лісів, де базувалася 2-а партизанська бригада імені Сталіна, і передавав туди медикаменти. І саме доктор Савостьянов сприяв тому, щоб у дитбудинку не було спалаху інфекційних хвороб. Наприкінці 90-х років один із вихователів дитбудинку - колишній викладач педінституту Мирон Захарович Жук - підтверджував покровительство Савостьянова. Під час одного візиту у дитбудинок у 43-му бургомістр відвів вихователя і сказав:
- Робіть усе, щоб діти не сварилися між собою, не обзивали євреїв образливими словами. Бо це може погубити усіх: і дітей, і вас... Якомога менше бувайте на очах людей, бо люди є різні: добрі і злі. Уникайте тих, які вистежують, цікавляться, хто тут живе, на які кошти, за чий рахунок...
Тому що для усіх у Вінниці бургомістр залишався тоді в образі пособника нацистів...

Посилання на джерело:
Власне, Лідія Постоловська теж.
З приходом радянської влади Лідію Постолонську засуджено, за співпрацю з нацистами.
Особливою нарадою НКВС СРСР; Вирок: 4 р. ВТТ; Дата вироку: 28.08.1945;

після закінчення строку її відправляють у заслання в Казахстан

Реабілітацію і зняли підозри, Лідія отримала тільки після 1957 року, Вінницьким облсудом; Дата: 16.07.1958; [№: 7847];

У липні 1943 року срібну зірку «За заслуги» 2-го класу отримав вінницький бургомістр професор Савостьянов, та бронзових нагород були удостоєні троє його найближчих помічників. На думку окупаційної влади - «за порятунок цінного майна від більшовиків»

Зображення

Цитата з Доповідній записки голови Вінницької міської управи О. Савостьянова вінницькому гебіткоміссару про створення комітету з евакуації (записка, датується днем, «Не раніше 8 листопада 1943 г.»):
«... Підлягає вивезенню з Вінниці майном Управа вважає:
а) найбільш цінне майно медичного інституту і медикосанітарна установ;
б) деякі унікальні речі бібліотек і музеїв;
в) частина апаратури і дефіцитні медикаменти аптек і аптекоуправління. »

На документі відмітка, "Прийнятий 08 листопада 1943 року, уповноваженим секретарем. Переданий на розгляд контрольної комісії 15.04.1944р"

Швидше за все, при втечі з Вінниці весною 1944 р німцям було вже не до рекомендацій А. Савостьянов, слід якого на той час давно прохолов — Савостьянов зник з міста набагато раніше, в кінці грудня 1943 р.

Після Другої світової війни з дружиною жив у Парижі, похований на кладовищі в Сент-Женев'єв-де-Буа в 1947 році».

Відповісти

Повернутись до “Гордість Гайсинського краю”