Сторінка 1 з 1

МІСТО СОКІЛЕЦЬ В ІСТОРІЇ БРАЦЛАВЩИНИ XII-XV СТОЛІТТЯ

Додано: Чет вересня 05, 2019 8:52 pm
Куляс Леонід
Дідусь мені колись малому розповів легенду про те, що давним-давно в нашій місцевості було велике місто і замок і що до цих пір люди під час польових робіт знаходять речі і скарби минулих часів і народів.

Учитель історії на запитання про це повір’я лише посміявся з мене.

Але легенда закарбувалась назавжди мені у пам’яті, часто у снах генетична підсвідомість малювала картини замку, інтуїтивно я відчував, що це не місто-фантом, а реальність.

Минали роки, а руки не доходили, щоб розчистити замулені історичні джерела.
І лише тепер, коли я почав уже своїм онукам розповідати про історію роду і краю, мені стало соромно, що я не докопався до істини. Тоді, відкинувши всі справи, я з головою занурився в історичну літературу, літописи, грамоти і по краплинах та фрагментах мені вдалося локалізувати це місто-замок.

І так, все по порядку.

Я народився в селі Анциполівка на правому березі річки П. Буг Брацлавського району (тепер Немирівський р-н) за 15 км від Брацлава. Назва села єдина в Україні і походить, на мою думку, від старословянського слова онополовка, що означає друга сторона, другий бік . або анци – болотяний дідько. Разом - бісові половці.

В ХІ-ХІІ століттях ця територія підвладна племінному об’єднанню Кіпчаків, західна частина - Куманії або Куни, що перекладається як «світлі люди» – руська назва - половці (полов’яний колір). І назви багато сіл цієї території мають назви Куна, Кунка, Куниче на пороссі – Половецьке і т.п. Ця назва походить не від грошової одиниці, а скоріш за все, від змішаного улицько-половецького осілого населення.

Зображення

На лівому боці р. Бугу знаходиться село Сокільці Гайсинського району. І ось, коли мені стало відомо, що в ХІХ столітті село називалось Сокілець, я вигукнув «Еврика» - це ж, напевно, легендарне літописне місто Сокілець на Брацлавщині, якого ніяк історики не можуть локалізувати і визначитися з його географічним місцем розташування.

Одні джерела вказують на Сокілець в Хмельницькій області; другі – Сокілець Немирівського району; треті – Вознесенськ, колишній Сокілець, Миколаївської області і т.д.

І ось я, на підставі літописних згадок, грамот, археологічних даних, хочу довести, що це історичне місто знаходиться в 15 км. на схід від Брацлава на кордоні теперішнього Гайсинського району, село Сокільці , і островах навпроти села Анциполівка Немирівського району.

Зображення


«…В 3 верстах від Сокільця на острові Буга є городище круглої форми: має 50 сажнів в довжину і 25 - в ширину. В округлості біля 100 сажнів. Поверхня хвиляста. Зовнішніх укріплень немає.» [1]

Зображення

По обидва боки річки Південних Буг є декілька городищ і укріплень.
На лівому високому березі, де скоріш за все знаходилось поселення міста Сокілець, природою створено ідеальні умови для захисту.

Зображення

Омите водами Південного Бугу із заходу і півдня і захищене глибоким болотистим яром і лісом з півночі і південного сходу, воно було майже неприступне. Тут, напевно, жили люди з давніх-давен. Місцевість, з правого берегу називається «Бендери», що з тюрського означає «пристань». Можливо, звідси сплавляли по Південному Бугу данину монголам, перевозили свої товари купці, тому що тут пересікалися торгові шляхи в різних напрямках. Ярлики кримських ханів вказують, що наш край при монголо-татарській кабалі ділився на чотири тьми. Тьма – це більше 10000 чоловік.

Зображення

«…Подільську тьму, зі всіма входами, даниною, землями і водами. Кам’янецьку тьму, зі всіма входами, даниною, землями і водами. Брацлавську тьму, зі всіма входами, даниною, землями і водами. Сокольську тьму, зі всіма входами, даниною, землями і водами. Звенигород…» [2]

Послідовність переліку територій з заходу на схід підтверджує розташування міста Сокільця як отаманського осередку 13-пер.пол.14 ст. між Брацлавом і Звенигородом (тепер Звенигородка Черкаської області). Автономізація краю від монгольської кабали розпочалася з 1355 по 1363 рік, коли в битві при р. Сині Води перемогу здобули русько-литовські війська, а потім брати Коріатовичі як господарі Поділля допомогли місцевому населенню відбудувати замки для захисту від іновірців. В цьому списку було і місто Сокілець.

В підтвердження своєї тези, що місто Сокілець знаходиться на Схід від Брацлава, я хотів би ознайомити любителів історії і краєзнавства та прокоментувати маловідому грамоту від 20 червня 1391 року, оригінал, пергамент жовтого кольору (36х22 см), нижній край зігнутий і через нього проходить шнур із шовкових ниток червоно-зеленого кольору. Вона зберігається в даний час в Національному історичному архіві Білорусії. [3]

Зображення

Ця підтверджуюча привілегія князя Подільської землі Федора Коріатовича вірному слузі Гриньку на місто Сокілець. Грамота відкриває одну з маловідомих і нерозкритих сторінок історії краю, тому я постараюсь ознайомити з перекладеним мною текстом грамоти і прокоментувати її. Тут вперше письмово згадуються багато теперішніх міст і сіл Брацлавщини. Їх заснування та датування можна віднести на десятиліття в глибину віків. Описано кордони Соколецької волості в 14 ст.

«Во ім’я Отця, і сина, і Святого Духа. Амінь!

Ми, князь Федір Коріатович Божою милостю дідич і господар Подільської землі, чинимо свідомо і цим листом всякому доброму, хто на цей лист подивиться або почує його читання.
А узрівши і пізнавши наших старших братів, князь Костянтин і ми, князь Федір, пану Гринькові за вірне служіння, нашого вірного слуги, що вірно послужив нашим братам і нам, і дали ми йому з нашим братом князем Костянтином за його вірну службу місто Сокілець. В дідчину, в вотчину і дітям його, і його нащадкам з селами і даниною та з винами і з судами, з пересудами і з митом і з тим правом, як брати наші, і ми мали.
І то свідчимо цим листом, що ж пан Гринько привілеї мав у наших старших братів на те місто Сокілець і на ті села, що у цім листі тут написано, аж поки по гріху місто його з тими привілеями не згоріло, а ми цим знову те підтвердили, і закріпили, цим нашим привілеєм, і дали ми йому на то свої привілеї, як і в наших старших братів мав.
А дали й ми йому кордон до того міста Сокільця: з Чжюнькова (тепер село Дзюньків Погребищенського району) долинами Росі до початку Малої Торчиці, і в Плискові долиною Роськи аж до початку, і вверху річкою Кропивною, аж до устя ріки, а від устя Кропивни долини Богу аж до устя Собу. А в Дашовець( Дашів, Іллінецького району), долинами Собу, аж до устя Собу. А в Звенигороді дали ми йому кордон, аж по річці Конелії (тепер Жашківський р-н). І зі всіма тими притоками, що в ті ріки течуть, всіма тими селами, що по тих річках сидять і по тих притоках, з лісами і полями, і з дібровами, і з всім тим вжитком, що до того прислуговується. А до тієї Сокілецької волості придали йому наші старші брати, і ми, Збінів потік весь з верха аж до устя, і село Глинянець (тепер Немирівський район), і Вороновицю, і Прилук, і Іллінці, і на річці Русаві дали ми йому в трьох місцях людей селити.
А також теща його княгиня Андріянова Вейницька віддала пану Гринькові і своїм дітям, свої села, перед нами і перед усією нашою радою і нашою волею на нього село Микулинці, Літиню (Літин), Вонячин (с. Городище, Літинського району), Дешківці (Дашківці, Літинського району), Стріжавку (Стрижавка, Вінницького району) і зі всім тим, що до того відноситься, то також йому вічно і його нащадкам. А то все дали йому, пану Гринькові, його дітям з тим же правом як і Соколецьку волость. А також і то дали ми йому, пану Гринькові, що коли поїде від нього,до іншого, його людина, тоді може пан Гринько взяти за свого чоловіка земельне право 4 гривні, а пана Гринька людям не потрібно йти ні на одну з наших робіт, а ні міст наших занедбаних відбудовувати, а ні підвід добавити, а ні вантажі возити, одні його люди, Гнилорудчани (колись було село Гнилі Руди біля Ладижина, згадані в 1580 р., землевласника Олегна Короткого) мають допомагати вантажі возити, і підводи давати, коли це необхідно, а також, то коли будуть нові міста рубати на своїй землі або ворога, тоді пан Гринько повинен нам допомогти своїми людьми те місто рубати. І то, що коли мають всі земляни данину давати нам або посла приймати, то Гринькові люди так же мають данину давати, і посла приймати, і на татар ( привілеї – слово на татар позначено «на мь») данину давати, коли тієї данини нам не дали, а собі взяли, тоді пан Гринько так же може взяти собі ту данину зі всіх людей, а якщо того від пана Гринька не потрібно нам допомоги, а ні нашим воєводам на його людей дідського слати, коли у пана Гринька є свої люди.
А з того пан Гринько і його діти, і його нащадки мають нам, і нашим дітям, і нашим послідовникам всюди вірно послужити: і на війну, і на погоню, як і всі громадяни залишитися при Подільській землі після послідовників наших по нашій смерті. А поки б пану Гринькові не любилося б йому в нас служити, тоді пан Гринько може місто Сокілець і то всю свою вислугу, що на цім листі написано, дозволяється йому це: продати, заставити і на смертній одрі віддати кому бажає, з нашою волею, сповістивши нас, свого господаря з відпущенням, поклонившись може йти куди хоче.
А тому всьому, на міцність і на свідчення і на підтвердження, навісили йому печатку нашого князівства до цього листа.
А свідки на то: Пан Немиря Бакотський, Янушко Скіпецький, Михайло Процевич, Павло Ступич, Пан Шюмозькін, Пан Рогозка, Пан Бердишко, Ходко Вірозуб, Пан Вишко Толстий, Ходко Череверич, Пан Прокіп, Пашко Васнович.
А писав листа князівський писар Андрій Морхена, по Божому народжені 1000 років і 300 років дев’яносто першого літа у місті Смотричі, місяці червні в 20 день в перший вівторок перед Різдвом Святого Івана Хрестителя Божого.»
Цей привілей є підтвердження на даровану грамоту, яка згоріла, дану старшим братом Коріатовичом на той час Костянтином, який мав титул князя і хазяїна Подільської землі.


В змісті цієї грамоти чітко виписані межі Сокілецької волості - це лівобережна частина Надбужжя: на заході по річці Кропивна до села Плискова і Дзюнькова; на півночі правобережжя річки Рось і Малої Торчиці; на сході територія до річки Конелії, яка протікає на заході від Звенигородки. Центральна частина проходить по річці Соб з селом Дашивці (Дашів Іллінецький р-н) на півдні до устя впадання Собу в Південний Буг біля Ладижина. Історично – це Сокілецька тьма при Золотоординцях.

Землі, які надали пану Гриньку Коріатовичі на заході, в межах сіл Глинянець, Іллінців, Вороновиці, Прилук і по р.Русава, належали, можливо, тодішній Брацлавській волості або округу. Інші села, як Стрижавка, Микулинці, Дашківці, Вонячин, Літин належали до Вінницької волості або округу. Ці три міста на декілька століть залишалися щитом для захисту населення цих земель від посягань різних кочівників.

Ця грамота має велике значення у вивченні історичної географії, генеалогії і історії землеволодіння на Брацлавщині. Цікаві свідчення про раду, процедуру передачі землі, звістки про службових осіб – воєвод, децьких і т.д.

Але найбільше згадується сам пан Гринько. Хто ж він такий? Співставляючи звістки з інших джерел, можемо скласти його біографію. З 1374 року на службі у Юрія Коріатовича (загинув в 1373-1375р.) [4] і його браті Олександрові (загинув, вірогідно, на початку 1386р.) [5]. Пан Гринько – Червоноградський воєвода. [6]

З 1375 року на службі при Олександрові і Борисові Коріатовичові займає посаду Подільського старости. [7]

Після смерті Бориса (1386-1388р.) [8] Гринько, згідно цієї грамоти, знаходився на службі у Констянтина і Федора Коріатовичів та був одним з найбільших землевласників, а потім, по причині старості, пішов у відставку.
Даних про дітей немає. Але можна припустити, що сином його міг бути Богдан Микулинецький.

Після взяття Поділля у 1393 р., яке не хотіло йому коритися …«А князь великий Вітовт, спершу, прийшов до Брацлава і взяв Брацлав. Прийшов до Сокільця – і Сокілець взяв. І прийшов до Кам’янця вночі – і Кам’янець здобув. А потім Смотрич взяв, і Скалу, і Черлень-місто. І в усіх містах позасідав… А на тих всіх польських землях і містах князь великий Вітовт своїх старостів посадив: на Брацлаві, на Сокільці, і у Вінниці». [9]

Важко що сказати про володіння Гринька при Вітовті. У захопленому Брацлаві й Сокільці великий князь Литовський посадив свого старосту Дмитра Корибута Ольгардовича.

Після втечі Федора Кориатовича, князя Подільської землі, на Закарпаття в м. Мукачево, Гринько, вирогідно, зостався на Поділлі, у всякому разі у 1401 році він виступає як один із свідків у дарованій грамоті Свідригайла домінікальському кляштору Святого Миколая у Кам’янці на село Зубрійці. [10] Остання звістка про Гринька відома за 1404 р., коли він був одним із суддів у вироку по тяжбі польським королем Владиславом Ягайлом, Ядвігою Осінай Пілецької і її дочки Альжбети з іншої сторони за волость Залісся «Тичин місце» Саноцької землі. [11]

Можливо, в період 1402 році Сокілець був конфіскований у Гринька і переданий князю Свідригайлу. Але до 1404 року Гринька ще називали «Соколецьким».

Хто була теща Гринька, можна лише гадати. Але титул княгині дає підстави, гіпотетично, бути Андріянові Вейницькій вдовою когось з княжого роду.

Пікіруючий сокіл (або тризуб) – це герб Рюриковичів. Можливо місто заснував хтось з цього роду. В якісь мірі ця місцевість на деякий час входила в сферу впливу Болохівської землі та Галицько-Волинського та Київського князівства.

Є й другий вірогідний варіант назви міста: «Прийшли половці вперше на Руську землю воювати. Всеволод тоді вийшов супроти них місяця лютого у другий день І сталася битва між ними, і перемогли половці Всеволода, і спустошивши землі відійшли. Це перше було лихо для руської землі від поганих безбожних ворогів. Князем же був у них Сокал». [12] Це був рік 1061. Якщо слово «Сокал» тюрського походження, то воно перекладається як «бородач» або «достойник». І враховуючи, що половці багато десятиліть жили на півдні від Руської землі, то ця гіпотеза також має право на життя.
Варіант назви це - за Новгородським «Списком міст руських дальніх і ближніх» 1390-х роках фактично відображена давньоруська спадщина ХІ-ХІІІ ст. Це Кам’янець, Іловець, Браслав, Соколець, Звенигород та інші.

«Після з’їзду Злотарії 29 жовтня 1411 року польський король Ягайло разом з литовським князем Вітовтом відвідали Поділля за таким маршрутом: Київ – Черкаси – Звенигород – Сокілець – Караул – Брацлав – Камянець – Львів. [13]

В листі до гофмейстеру пруського ордену від 8 лютого 1432 р. Свидригайло говорить про те, що його подільський староста називається Федором Корибутовичем, який після смерті батька володів Кременцем, Брацлавом, Сокільцем і Вінницею.[14]

В середині 15 ст. Сокілець був знищений і поступово забутий. Територія перейшла під захист Брацлавського замку.

Деякі вихідці з Сокільця, при Вітовті, заселяли пустуючі території дикого поля, інші перейшли під захист Брацлавського замку, наприклад, село Сокілець Немирівського району.

В 1541 р. була проведена люстрація Брацлавського замку, де є опис системи охорони замку: «… сторожі на полях утримувались за рахунок міщан і такі сторожі находились в чотирьох місцях: перша сторожа на Сокільці…»

В XVII ст. згадка про Сокілець винекла після декількох судових зустрічних позовів, між Брацлавським старостою Олександром Каліновським з однієї сторони і Брацлавським воєводою, князем Янушем Збаражським, з другої сторони. Конфлікт виник після того як Олександр Каліновський 17 березня 1603 р. через урадників і слуг, біля городища названого «Сокілецький острів» на річці Буг почав будувати замок на «дідичному грунті» на який у нього були грамоти підтверджені польськими королями. Воєвода князь Януш Збаражський насильно захватив урочище Сокілець, рахуючи що то землі Брацлавського замку. Непорозуміння виникло у них через те, що біля Брацлава, на захід на тій же відстані знаходилось ще одне поселення з назвою Сокілець, тому на який Сокілець були грамоти, потрібно було доводити в суді, який виніс це питання на сейм. Для вияснення всіх обставин і прийняття справедливого рішення від сейму туди були відряджені стольник Кам’янецький Войтило Гуміньський і секретар сейму Захараш Єловицький вони на місці повинні: «…звірити гідні свідоцтва і опитати старожилів…» [15]

Далі відомості про містечко Сокілець ми зустрічаємо в 1629 р. коли був проведений подимний перелік: «В містечку Сокілець і селі Кузьминцях було 341 димів за яких сплачували 170 злотих і 15 грош.»[16]

В 1648 р. велась боротьба за укріпленні поселення: «…на Бузі – Вінниця, Браїлів, Красне, Брацлав , Вишківці, Соколець, Ладижин, Тульчин…» [17]

«В 1900 р. між селами Сокілець і Степашки Гайсинського району відбувся природній зсув землі, з приводу цього кільком місцевим віруючим приснився сон що це святе місце і після цього в середині 1924 р. розпочалось масове паломництво і встановлення хрестів біля джерела, щоденно сюди збирались біля трьох тисяч осіб, ще більше у свята. Причому найбільше людей приходило з Бердичива, Проскурова та Умані, не обходилось і без зцілень, хворі які пили воду що пробивалась із земних тріщин, а також купались в них, відчували значні полегшення своїх тілесних і душевних страждань.»[18]

Розміщення Сокільця після Брацлава ще раз підтверджує територіальний зв'язок – східне лівобережжя Надбужжя. Такої ж думки був видатний український історик Михайло Грушевський, який в примітках у своїй книзі «Історія України – Русі» щодо розташування міста Сокільця визначився - «десь на сході Брацлавщини».

Охоронні археологічні розвідки даної території перед затопленням водами водосховища Ладижинського ГЕС у 60-х роках ХХ ст. проводила експедиція на чолі з М. Качурою, і є письмові дані, що на островах вони розкопали могильник ХІІІ-ХV ст.

Вказані археологічний і письмовий матеріал дає можливість попередньо припустити початкове формування міста Сокільця в ХІІ ст. характерними ознаками поліцентричного і периферійного поселення для давньоруської доби.

На даний час, за винятком високого гранітного виступу (залишки укріплення городища) 120 м в довжину і 25 м – в ширину, всі острови знаходяться під водою. До затоплення найбільший з них мав розміри 20 га.

Зібрані мною фрагменти кераміки даного городища, за свідченням ст. наук. співр., канд. істор. наук Виногродської Лариси Іванівни, датується періодом ХІІ-ХV ст.

Ще не до кінця вичерпно вивчений фактологічний матеріал про Сокілець, але уже тепер аргументовано дає підстави довести, що вік цього поселення набагато старший і хронологічно не співпадає з відомими першими письмовими згадками.

Зараз Сокілець і Анциполівка маленькі села з населенням всього біля 100 чоловік.

На багато століть забутий Богом і людьми Сокілець повинен бути археологічно вивченим, історично відродитись, зайняти достойне місце на карті рідного краю України.

ДЖЕРЕЛА ЛІТЕРАТУРИ
1.Сіцінський Ю.А. Археологічна карта Подільської губернії. Кам-Подільський. 2001р. Гайсинський повіт.
2.Акти археологічної комісії. Т.2. 1506-1544. Сакт-Петербург. 1848р.
3.Невідома грамота Федора Коріатовича за 1391 рік Олександр Груша.
4.Tkgowski І. Piezwsze pokolenia Giedyminowiczyw. S. 168-1694.
5.Там сама S.175.
6.Молчановський Н. Очерк известий о подольской земле с. 2095.
7.Грамоти 14 століття с. 50.
8.Tkgowski І. Piezwsze pokolenia Giedyminowiczyw. S. 179.
9.Молчановський Н. Очерк известий о подольской земле С. 267.
10.Акты, относщиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные археологической комиссиею Т. 1. 1361-1598. СПБ; 1863. с.5.
11. Молчановський Н. Очерк известий о подольской земле с.135-248.
12.Повість минулих літ. Іпат. М.Р. с. 115
13.Длугош (Ніst., l.ХІ р. 311. Ср Сооl ep Vit., p 242 і пр 23)
14. Danif «Sharbiec» №1703
15.Кн. Корон. XIV.58.62
16. Акти Південно Західної Росії
17. Дан.О.Ю. Кривошею В.В. Вінничина козацька:2004р. с.30.
18. ДАВО – Ф. Р.-325 – оп.д.спр.55

Автор: Куляс Леонід Якович
Місце роботи:
Брацлавський навчально-виховний комплекс: дошкільний навчальний заклад, загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів – гімназія Вінницької обласної Ради
Посада: Учитель фізкультури
Науковий ступінь та вчене звання: «Відмінник народної освіти України» «Вчитель-методист»

с.м.т. Брацлав
Немирівський р-н
Вінницька обл.