Після набігів татар місто Гайсин тричі спалювали татари, так як місто знаходилось на кордоні земель корони Польської та тарських степів.
З середини 40-х років XVIII ст. Король Август III відновлює надання магдебурзького права і гербів подільським містам, 22 листопада 1744 року на день Святого Дмитрія (08.11.1744 за новим стилем) за королівським привілеєм Гайсин отримує магдебурзьке право і герб. Саме на Св. Дмитрія було храмове свято в місті і всі святкували

Люблінська унія, яка з’єднала історичне Поділля в межах Корони Польської, відкрила шлях на Схід коронній шляхті. Упродовж кількох десятиліть Струсі, Потоцькі, Калиновські, Замойські та багато менш впливових шляхтичів почали освоювати новий життєвий простір у Брацлавському воєводстві.
Після Любельської Унії на карті Польської Речі Посполитої з’явилося Брацлавське воєводство. Його назва походить від першої столиці Браславського регіону - Брацлава, яка була протягом наступних 29 років з 1569 по 1598 роки.

У 1598 році земельні та міські суди були перенесені до Вінниці, яка стала новою столицею воєводства у статусі королівського міста - тобто його жителі мали більші повноваження порівняно з лицарськими чи єпископськими містами.


Варто одразу зазначити, що на Брацлавщині було лише одне королівське місто - Гайсин. Ні Бар, побудований королевою Бона Сфорца, ні Хмільник, ні навіть резиденція "короля Поділля" Тульчин не мали такого статусу.
Сьогоднішня Вінницька область розташована на 95 відсотків. в колишньому Брацлавському воєводстві, можливо, за невеликим винятком, Бар та навколишні села, що знаходився в межах Подільського воєводства з центром у Камінець-Подільському.
Брацлавське воєводство після російської окупації Східного Поділля (ІІ розділ Польщі, 1793 р.) Увійшло до складу Подільської провінції, що не означало втрати польського впливу на суспільно-політичне життя регіону.

Місцеві поляки володіли найбільш сільськогосподарськими землями до січневого повстання (1863-64), тоді царська влада змусила польську шляхту продати землю росіянам, точніше євреям, яких тоді було майже 50% від міського населення , але через деякий час ці землі знову повернулися до поляків і наприкінці 19 століття знову велика частина сьогоднішньої Вінницької області повернувся до польських господарів.
В ХVIІ ст. володаркою Тиврова стала Маріанна Ярошинська, яка мала майще 40% земель на Поділлі і мешкала в палаці Захарія Ярошинського в селі Куна. Саме на територіїї костелу с. Куна заповів похоронити себе Захарій Ярошинський. В свій час за Тиврів, між родами Калитинських і Ярошинських почала точитися справжня війна за право володіння Тиврівськими землями. У 1756 році право власності таки виборов Захарія Ярошинський (1700-1774). Року 1739-го Дзвониха разом з іншими селами Тиврівщини переходить в його володіння. Згодом власником Дзвонихи стає інший брат Захарія — Францішек, а в 1851 році село перейшло у володіння його сина — Юзефа (1826 р. н.). Францішек Ярошинський збудував, палац був дуже подібний до палацу в селі Куна.

Палац у Дзвонисі

Палац у Куні
який за описом польського історика, бібліотекаря та дослідника замків і палаців Романа Афтанази (1914-2004), був облаштований в стилі Людовика XIII. Дружиною Францішека були завезені до помістя меблі та гобелени із Франції. Справжньою окрасою маєтку була колекція цінних старовинних килимів (78 прим.), портрети Захарія Ярошинського з дружиною пензля австрійського художника Йогана Баптиста Лампі. Справжнім багатством були і велика бібліотека з книгами різними мовами, родинний архів із Тиврова та Куни, рукописи, колекція мап Захарія Ярошинського тощо.
ХІХ-початку ХХ ст. Був переданий в обласну бібліотеку Перший і другий том «Довідника харчових продуктів, вин і лікерів…» ХVIII ст. французькою мовою («Dictionnaire des alimens, vins et liqueurs…»). Видрукуваний він у Парижі в 1750 році. І тепер ця книга вважатиметься однією з найстаріших в нашій колекції документів іноземними мовами.

Як каже, Google, і наші пошуки таки увінчалися успіхом. Виявляється, що цей довідник більше ніж трьохсотрічної давності колись належав до приватної бібліотеки польських шляхтичів Ярошинських і знаходився в приватній бібліотеці роду Ярошинських в селі Куна (Гайсинський р-н). Також існує відомість (Zarejestruj książkę biblioteki Jaroshinsky'ego w Biblioteka Narodowa w Warszawie) про те, що в Куні знаходилися "Подільські літописи", які були знищені більшовиками в 1918 році разом із іншими цінними книгами бібліотекию
Що ми ще знаємо про видатних поляків Вінницької області? Найвідоміший з них народився поблизу Хмільника у Курилівці і через багато років став прем’єр-міністром в уряді Другої Польської Республіки. Саме Ігнацій Ян Падеревський також заслуговує на звання найвідомішого польського піаніста.

Ще одна дуже відома постать, яка жила на Вінниччині, заслуговує на звання: "Найбільший зрадник Польщі". Саме Станіслав Щенський Потоцький - ініціатор заговору проти короля Станіслава Августа Понятовського, некорованого короля Поділля, який збудував прекрасну резиденцію в Тульчині. Ми знаємо про Потоцького, цікавий факт, що він був настільки багатий, що король Польський виглядив біля ньго, як жебрак, підтримував цілу армію солдат, викупив дружину у Камінецького староста де Вітта - знаменитого грека Софію Главані. Та збудував її ціле місто Умань, облаштувавши парк, якому не було рівних.

Cофія Потоцька (Zofia Potocka), дружина Станіслава Потоцького, відкрила чотирикласну школу в Гайсинському та Брацлавського повіту в 1815 році. Хоча це не зовсім подобалось її чоловіку,

Теодор Скимбірович став його першим куратором; тут у 1820 р. навчалося 365 студентів. У 1828 році в школі було відкрито сім класів

Томаш Падура (польськ. Tomasz Padurra) побачив світ 21 грудня 1801 року в польській шляхетській родині гербу Сас (Предок - Король Август III - родина гербу Sas), народився Томаш в містечку Ілінцях, на Поділлі, 1820 році навчався у гімназії у Вінниці.
Він дуже добре знав українську мову. Його батько Ян часто брав сина з собою на роботу. Тимко з великим інтересом вивчав фольклор, діалект та звичаї.
Читати та писати Падура дізнався у парафіяльній школі рідного міста.
Він жив на Волині та Козятині, частину свого життя провів у Махнувці, де володів кількома маєтками загиблого дворянського роду герба Сас. Після боротьби в Листопадовому повстанні Падура зацікавився культурою української нації, володів усіма європейськими мовами, і писав пісні, які присвячені Україні та козацтву.

Пісня Падури "Гей, Соколи!", Яка була перекладена понад 20 мовами, здобула найбільшу популярність. Ця пісня стала лейтмотивом у відомому польському історичному фільмі «Вогонем і мечем»