ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ СТУС нар. 6 січня 1938р. в с. Рахнівка (17 фото)

Модератор: Музєєч

Відповісти
Аватар користувача
admin
Адміністратор сайту
Повідомлень: 605
З нами з: Сер жовтня 24, 2018 7:41 am
Контактна інформація:

ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ СТУС нар. 6 січня 1938р. в с. Рахнівка (17 фото)

Повідомлення: # 107Повідомлення admin
П'ят грудня 07, 2018 7:49 pm

Зображення
( 1938 – 1985 )
Василь Семенович Стус народився на Святвечір, 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області в родині селянина, був четвертою дитиною в сім’ї. Переслідувані владою батьки в 1940 році переїхали в місто Сталіно (Донецьк), де батьки отримали роботу на хімічному заводі.

Зображення

У тяжких злиднях минули дитинство та юність Василя. Середню школу закінчив з срібною медаллю. Багато читав: велике враження справив «Мартін Іден» Джека Лондона («світ мені перевернувся»), у 5-6 класі знав напам’ять всього «Кобзаря» Шевченка. Марив музикою, і за відмінне навчання у 7 класі батько купив Василеві гітару. Підліток дуже захопився творчістю й особистістю Бетховена: « які пречудові його сонати!

Зображення

Все життя – в горі, в нещасті, в муці –і він один проти цього світу – перемагає! Тобто не поступається напасникам, а йде на пролом: або світ прийме таким мене, як я є, як мене породила мати – або вб’є, знищить мене».

Зображення

Ці зізнання поета характеризують світ, в якому формувався його мужній характер, прометеївська наполегливість і стоїцизм. За всіх лихих обставин вистояти, бути самим собою, не загубити людської й національної гідності – це був девіз Василя Стуса. У 9 класі прочитав поему «Мойсей» Івана Франка, під впливом якої вирішив бути літератором.

Зображення



У 1954 – 1959 роках навчався в Донецькому педагогічному інституті, відвідував літературну студію. Стуса дуже бентежило неповноцінне функціонування української мови у Донбасі. Тому закінчивши інститут, їде працювати учителем української мови і літератури «на справжню Україну» - Кіровоградщину. В цьому ж році у «Літературній газеті» від 22 листопада оприлюднив першу добірку віршів з передмовою Андрія Малишка. Був призначений до війська.

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Після служби в армії, де «вірші, звичайно майже не писалися», Стус вчителював у містечку Горлівка на Донбасі, а також працював літредактором у газеті «Соціалістичний Донбас»(1961-1963). В своїх творах поет закликав рятувати Україну від духовного знищення й денаціоналізації українського народу. Його думки співзвучні ідеям знаменитої праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965). Василь Стус як митець, громадський діяч органічно вливається в рух шістдесятників.
З 1963 року розпочинається київський період життя і творчості Стуса. Він вступив до аспірантури Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка АН УРСР, працював над дисертацією «Джерела емоційності художнього твору (на матеріалі сучасної прози)». Поет підготував і додав до видавництва «Молодь» збірку «Круговерть», оприлюднив ряд поетичних збірок у журналах «Дніпро», «Жовтень», виступав з літературно-критичними статтями, перекладами з Гете, Рільке, Лорки, відвідував Клуб творчої молоді, спілкувався з шістдесятниками Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Аллою Горською, Романом Корогодським, В’ячеславом Чорноволом, Галиною Севру, Лесем Танюком, Михайлиною Коцюбинською. Це були опозиційно настроєні, національно свідомі інтелігенти, які, за словами Михайлини Коцюбинської, відверто «протиставили себе тоталітарному режимові з його політикою денаціоналізації і придушення прав людини, культивуванням провінційності й меншовартості української культури».

Зображення
У 1965 році одружився з Валентиною Василівною Попелюх
У вересні 1965 року Стуса відраховують з аспірантури. Приводом для звільнення був його виступ у кінотеатрі «Україна» під час прем’єри кінофільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, коли поет заявив про серпневі арешти української інтелігенції і приховування цього факту від громадськості. Він був змушений працювати будівельником, кочегаром, інженером
з технічної інформації, але скрізь його звільняли без будь-яких пояснень.

Зображення
Василь Стус із маленьким сином Дмитриком
За «інакодумцем» пильно стежили органи КДБ. У 1966 році заборонили друкувати збірку «Крутоверть».До друку не пропускали кожен твір опального митця, хіба що друзі допомагали опубліковувати Стусові переклади з лірики Гете і Лорки під псевдонімом Василь Петрик. Проте Стус не складає рук. Він інтенсивно працює як літературознавець, зокрема підготував статті про творчість Генріха Белля, Бертольда Брехта, Володимира Свідзинського, ґрунтовну працю про Павла Тичину «Феномен доби». З проникливою влучністю Стус аналізує причини й наслідки трагедії геніального поета в умовах тоталітарного суспільства, зміління таланту митця в атмосфері ідеологічного тиску.

Зображення
Вертеп у домі Садовських у Львові. Стоять ліворуч: Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Калинець, Марія й Ганна Садовські, Михайло Горинь; сидять — Стефанія Шабатура ("циган"), Мар’ян Гатало, Олександр Кузьменко. Через три дні Стус, Калинець та Шабатура були заарештовані
Зображення
Так виглядав новорічний вертеп дисидентів у Львові 1972 р. Вони ще не знали, що влада готує на 12 січня...


У січні 1972 року Стуса разом із письменниками Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Ігорем та Іриною Клинцями було арештовано. 7 вересня 1972 року Київський обласний суд засудив поета до п’яти років таборів (Мордовія) і трьох років поселень (Колима). У відкритому листі «Я обвинувачую»(1975) Стус викриває радянську репресивну машину, що боролася проти української культури і гуманізму.
Зображення
В зверненні до президії Верховної Ради СРСР (1976) він розвінчав так званий «склад злочину»:Я боровся за демократію – це оцінили як спробу звести наклеп на радянський лад; моя любов до рідного народу, занепокоєння кризовим станом української культури кваліфікувалися як націоналізм; моє неприйняття практики, на грунті якої виросли сталінізм, беріївщина та інші подібні явища, визнали як націоналізм.


Повернувшись до Києва наприкінці 1979 року Стус стає активним учасником дисидентського руху, не припиняє боротьби у складі переслідуваної Гельсінської спілки. Водночас поет натхненно творчо працює, пише вірші, перекладає. Оскільки творів Стуса не друкують в Україні, він змушений випускати свої збірки в зарубіжжі, де сприймають їх із задоволенням. Радянська влада не прощає поетові духовної незалежності й захисту гуманістичних принципів життя.

Зображення

Зображення

Через вісім місяців Стуса заарештували й засудили до п’ятнадцяти років позбавлення волі: десяти років таборів особливого режиму і п’яти – заслання. На захист Стуса виступив всесвітньовідомий німецький письменник Генріх Белль. Полегшити долю також намагався російський академік Андрій Сахаров, який у жовтні 1980 року звернувся із заявою до світової громадськості, учасників Мадридської наради для перевірки виконання Гельсінських угод.

Зображення

Та влада була немилосердною. Другий строк митець відбував у страшних Пермських таборах. Життя тут було нестерпним: постійні карцери, хвороби, утиски табірної адміністрації, конфіскація листів до рідних, а головне – поет не мав змоги передати жодного вірша на волю, адже все написане в таборі у нього відбирали. Тут охоронники знищили збірку «Птах душі». В умовах неволі поет писав філософську лірику. Українського поета Генріх Белль висунув у 1985 році на здобуття Нобелівської премії. Але її присуджують тільки живим. Василеві Семеновичу діждатись того світлого дня не довелося… Адміністрація табору особливо жорстоко ставилась до поета, переслідуючи його. Василь Стус, протестуючи, оголосив у карцері сухе голодування. 3 вересня 1985 року зупинилося його мужнє серце. Поховали його в безіменній могилі на табірному цвинтарі. 19 листопада 1989 року відбулося перепоховання Василя Стуса та його побратимів Юрія Литвина й Олексія Тихого у Києві на Байковому кладовищі.

Відповісти

Повернутись до “Гордість Гайсинського краю”